A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Красненська громада
Львівська область, Золочівський район

Красне

Історична довідка селища

ЗАГАЛЬНІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ
   Селище Красне розташоване у південній частині Буського району Львівської області за 6 км від районного центру і за 44 км – від обласного. Знаходиться воно вздовж обох берегів річки Гологірки (басейн Західного Бугу), яка пролягає через селище з південного сходу на північний захід, на Красненсько - Вільшанецькій рівнині, що входить до складу зони Малого Полісся.
    Географічні координати селища: 49   55’ північної широти і 24   38’ східної довготи. Віддаль до найближчого Чорного моря близько 600 км (у районі Одеси), а до державного кордону з Польщею (у районі міста Белз) – 70 км.
    Красне займає досить вигідне географічне положення. Це пояснюється тим, що через селище проходить головна електрифікована залізнична магістраль, котра з’єднує Львів з іншими містами України, а також із сусідніми державами (Росією, Білоруссю, країнами Балтії – у напрямку на північ і схід, Польщею – у напрямку на захід, Словаччиною та Угорщиною – у напрямку на південний захід). Шосейні дороги, котрі проходять через селище, з’єднують його з районними центрами області: Золочів, Буськ, Перемишляни.
    Найвища точка в околицях Красного – узгір’я Могила (252 м над рівнем моря). Вона знаходиться в районі Львівського обласного радіотелевізійного передавального центру (ЛОРТПЦ). Залізничний вокзал розташований на висоті 231 м над рівнем моря. На схід і південь від Красного територія підвищується.
    Клімат селища є помірно - континентальним, з теплим вологим літом і м’якою хмарною зимою з частими відлигами. Середня температура січня  - 4,1  С, липня +18,2  С, при середній кількості опадів близько 600 мм. Середня висота снігового покриву не перевищує 10 – 12 см, у деякі роки – 20 – 40 см.
    Грунти: дерново - підзолисті, сірі лісові, чорноземні, лучні та торфово-болотні.
ЗАЛІЗНИЦЯ

Однією з найважливіших подій в історії Красного було будівництво залізниці імені Карла Людвіга, яке розпочалося у 1867 році. Спочатку прокладалася залізнична лінія Львів – Красне – Броди, а через два роки – відгалуження через Золочів і Тернопіль на Підволочиськ. Таким чином з 1871 року маловідоме Красне стає важливим залізничним вузлом. Тут будується станція і депо (двоповерхові будинки, приміщення вокзалу, поворотне коло, водокачка з водонапірною баштою).

   У 1876 році до Красного з Буська державним коштом було прокладено першу в Бузеччині кам’яну дорогу. Завдяки залізниці Красне одержало надійний транспортний зв'язок з багатьма містами не лише Галичини, а й всієї Австро – Угорщини, у складі якої воно в цей час і перебувало.


 Залізничний вокзал станції Красне (1880 р.)

   У 1912 році у Красному було збудовано існуючий і до тепер міст над залізницею. До залізничної колії зі сторони Грабової попри Буський бровар (пивзавод) була прокладена вузькоколійка, яка використовувалася для доставлення до залізниці не лише пива, але й пиломатеріалів з Грабівського тартака (пилорами), а також призначеної на продаж різної сільськогосподарської продукції з буського фільварку графа Бадені.
    У воєнні періоди залізнична станція у Красному була театром бойових дій  усієї Бузеччини (про це йдеться в розділі ІСТОРІЯ).
    Після І світової війни (1914-1918) командою помічника Петра Франка – Степаном Слєзняком було відновлено вузькоколійку з Буська, зруйновану під час вій-
ни. Два вагончики швидко котилися нею, щоправда інколи сходили з рейок. Але їх легко встановлювали на місце й вони далі продовжували перевозити   вантажі.
    У 1943 році німці ешелоном на Батьківщину перевозили маховик великого діаметру. Поїзд зруйнував міст майже на половину його ширини у західному напрямку. Щоб уникнути подібних ситуацій, міст підняли вище на 40 см (ре-монтні роботи тривали досить довго).
    У період після ІІ світової війни залізничний вузол продовжував відігравати значну роль у житті селища. Тут працювало понад 700 залізничників.
    З 1960-х років станцію було розширено та реконструйовано. Побудовано парки прийому і відправлення поїздів (Здолбунівський, Тернопільський), службові приміщення. Здійснено електричну централізацію стрілок, електрифіковано стрілкові пости, а також лінію Львів – Красне - Здолбунів (коли електрифікували станцію, міст підняли на висоту 6 м від колії). Крім того значно розширено вантажооборот станції. Щоденно від станції від’їжджадло з вантажами по 70 – 90 автомашин – це свідчило про розвиток економіки Красного й навколишніх сіл.
   На станцію для колгоспів прибували техніка, мінеральні добрива, будівельні матеріали, для торгівельних організацій – різноманітні промислові та продуктові товари.
   30. 07. 1998 року відбувся широкомасштабний ремонт станції:оновлено кімнати, зал очікування, усі адміністративні приміщення, фасад, доріжки, перони, кімнату матері й  дитини, поставлено нову металеву огорожу.

Залізничний вокзал станції Красне (2013 р.)
КУЛЬТУРА

   Кінець ХІХ – початок ХХ століття був періодом бурхливого відродження української нації. Надзвичайно великий вплив на цей процес мала діяльність товариств, прогресивних політичних партій, численних патріотичних книг і журналів, які виходили українською мовою.
    Напередодні Першої світової війни в Красному працювали:
  Читальня «Просвіти» - заснована 28 травня 1897 року за ініціативою пароха о. Степана Височанського (крім нього статут підписало ще 9 чол.). Приміщення читальні знаходилося у громадській глинобитній хаті біля кузні на Ямиськах (теперішній майдан Т.Г.Шевченка). По неділях, після вечірні, люди приходили сюди, щоб прочитати газети, поговорити про найважливіші події. У 1897 році товариство «Просвіти» у Львові передало для красненської читальні 44 книги і 6 портретів. Через рік у бібліотеці було вже 97 книг. У 1902 році читальня «Просвіти» нараховувала 68 членів, а в її бібліотеці було вже 130 книг. Через шість років книг було вже 245 примірників.
 Гурток «Сільський господар» - почав діяти у 1910 році. Його правління завозило сортове насіння жита, пшениці, картоплі, а також каїніт для удобрення сіножатей. Насіння продавали селянам з метою сортооновлення. При сільській управі працювала каса взаємодопомоги та шпихлір (комора).
Спортивно – пожежне товариство «Сокіл» - засноване 8 серпня 1909 року. Організатором був студент ЛНУ Ілько Цьокан. При допомозі сільської управи для товариства придбано насос, побудовано відповідне приміщення, проводилися курси пожежників.

 


Будинок, де у 1920-х – 1930-х рр. розташовувались кооператив «Сила» (зліва) і читальня «Просвіти» (справа)

  У 1914 році читальня «Просвіти» разом із товариством «Сокіл» провели у Красному фестини. Юнаки і юначки в українських одностроях читали вірші, співали пісні, виступали з ритмічними вправи, використовуючи прапорці й хусточки. Згодом товариство придбало комплект духових інструментів і організувало духовий оркестр. Хлопці набували навиків володіння музичними інструментами, вивчали нотну грамоту. 29 вересня 1912 року красненські музики грали на великих фестинах, підготовлених і проведених Буською філією «Сокола».
    Напередодні Першої світової війни за ініціативою Івана Микитовича Тиктора при читальні «Просвіти» було організовано драматичний гурток. Члени гуртка ставили вистави,зокрема «Назар Стодоля» і «Сватання на Гончарівці», які проходили з великим успіхом. Читальня «Просвіти» нараховувала 130 членів, товариство «Сокіл» - 110, гурток «Сільський господар» - 30, товариство «Рідна школа» - 20.
    Після закінчення першої світової війни знову відновили діяльність вищезгадані товариства, а також з’явилися й нові: «Союз українок» і кредитна кооператива «Українська каса».
    8 серпня 1921 року аматорський драматичний гурток читальні на чолі з І.Тиктором вперше виступив перед односельчанами з програмою «Свята в честь Т.Г.Шеченка». Успіх надихнув аматорів на нові вистави: «Перший голова ревкому», «Сватання на Гончарівці», «Суд святого Миколая».

    Вистава Г. Квітки-Основ'яненко "Сватання на гончарівці" (1973 р.)

       На початок 1922 року читальня «Просвіти» нараховувала 141 чол., кожний з яких сплачував щомісячний членський внесок по 15 польських марок, а драматичний гурток – 39 учасників.
    При читальні також було організовано хор і духовий оркестр під керівництвом Петра Миляновського, пізніше І.Вороновський і М.Миляновський. Музика займала значне місце у культурному відродженні селища.
    У 30-х роках драматичний гурток під керівництвом А.Ласки поставив п’єси «Наталка полтавка», «Ой не ходи, Грицю…», «Дай серцю волю…», «Чорноморці», «Невольник».
   Товариство «Союз українок» розпочав свою діяльність з організації чоти-
римісячних курсів крою та шиття, які  вела З. Максимчук зі Львова. Їх відвідувало 18 дівчат. Також  «Союз українок» опікувався й дошкільнятами. Під час жнив з дітьми займалися дівчата, які мали педагогічну освіту, але не могли знайти роботи.
    Товариство «Відродження», в яке входили юнаки, вели роботу, спрямовану
на відмежування від алкоголю. Свої весілля учасники влаштовували абсолютно безалкогольними. Юнаки також були учасниками духового оркестру.
    На противагу «Просвіті» польською громадою в Красному було створено читальню «Товариства школи людової», робота якої була спрямована на посилення національної ворожнечі між поляками й українцями, а на початку 3—х років виникає польська організація «Strzelec».
    Після другої світової війни культурно-просвітницьке життя Красного почало відроджуватися у період хрущовської відлиги (50-60-ті роки).  Основними центрами відродження стали Будинки культури залізничників та цукровиків. Велике значення для збереження і розвитку українських духовних надбань мала діяльність у повоєнні роки драматичного гуртка, хору вчителів і залізничників та духового оркестру при клубі залізничників.


Красненський сільський хор. (60-ті роки ХХ ст.)
                 Диригент – Григорій Ількович Данилів

   Велику популярність серед жителів Бузеччини у 70-80-ті роки ХХ ст. мав молодіжний вокально – інструментальний ансамбль «Красняничі», заснований у 1969 році. Учасники виконували власні твори, а також пісні В.Івасюка та інших українських композиторів; вони неодноразово були лауреатами районних і обласних конкурсів естрадної пісні. Також при Будинку культури цукровиків  успішно працював ансамбль – «Молоді серця».
    28 жовтня 1989 року ініціативна група селян Красного виступила з пропозицією, щоб у селищі з нагоди святкування 175-ї річниці з дня народження Т.Г.Шеченка побудувати йому пам’ятник. У Красному провели збір пожертвувань на цю будову. Було зібрано 42951 крб. Скульптуру створили з бетонно-мармурової крихти відомі львівські скульптори Одрехівські, а патентування міддю виконав А.Хом’як. Пам’ятник вкрито лабрадоритом, а фундамент - мармуровою плиткою. Площу назвали іменем Шевченка.

Пам’ятник Т.Г.Шеченку в Красному (15.09.1991р.)
  24 жовтня 1993 року на подвір’ї ЗОШ №1 урочисто було відкрито погруддя Великого Каменяря – Івана Яковича Франка. Воно було оковане бронзою і встановлене за ініціативою Василя Ласки.
РЕЛІГІЯ

    Наші далекі предки були політеїстами, тобто поклонялися багатьом богам, які в їхній уяві відповідали різним природнім силам (вітру, сонцю, блискавці, вогню, грому, любові і т.д.). Пращури вірили, що після смерті людська душа переходить до іншого світу, тому померлому родичі в могилу клали зброю, хліборобські знаряддя, одяг, їжу. Про це свідчать знахідки поховань у Красному, які досліджувала археологічна експедиція Львівського університету (перша у 1930р під керівництвом І.Брика).
    У 1750 році гуцульськими майстрами в Красному було збудовано церкву, названу в честь святого Пророка Іллі – це найстаріша пам’ятка архітектури, котра зберіглася до наших днів. Церкву побудували з соснового дерева на дубових підвалинах і накррили гонтовим дахом, поруч побудували дзвіницю. Церква побудована в бойківському стилі – це типова для українського церковного будівництва тризрубна (тридільна) будова, де кожний зруб перекрито ступін-
часто-пірамідальним перекриттям. Зруб складений із соснових брусів не тільки в стінах, але й у пірамідальному перекритті, так що зовнішній вигляд споруди повністю відповідає внутрішньому просторовому об'єму – це основна особливість української архітектури. Ступінчасте перекриття є двоповерховим. Зверху підіймаються три сферичні бані: центральна – вища й більша, а західна й східна – нижчі й менші. Восьмибічне підбання збудоване за допомогою «клина-межилучника» трикутної форми.


Церква святого Пророка Іллі (1750р.)

    На початку ХІХ століття будівля церкви оцінювалася у 500 золотих ринських, дзвіниця – у 37 ринських,покрите солом'яним дахом парохіальне помешкання, в якому були кімната для пароха й кімната для сслужбовців – у 25 ринських. На 1832 рік в Красному діяла парохіальна школа, а число греко - католиків становило 438 осіб.
   У 1912 році вчитель-поляк Ян Андрушевський зібрав серед польського н аселення жертовні кошти і побудував костел (у радянські часи це приміщення використовувалося у різних цілях, в тому числі як кінотеатр). Зараз католицька громада селища взялася за відродження у цьому приміщенні власне церкви. 
  Процес національного відродження не проходив без перешкод. У зв'язку з легалізацією УГКЦ почалися міжконфесійні чвари, що призвели до поділу у квітні 1990 року парохіян Красного на віруючих УГКЦ і УАПЦ. Законним власником церкви св. Пророка Іллі були визнані перші. Назріла потреба у побудові в Красному нового храму, яка розпочалася 2 червня 1991 року й тривало до 4 липня 1999 року.


УАПЦ св. Володимира (1991 – 1999 рр.)

   Крім того у вересні 1991 року було закладено і посвячено наріжний камінь під будову УАПЦ св.Ольги у поселенні цукровиків, яке закінчилося у 1995 році.


УАПЦ св. Володимира (1991 – 1995 рр.) 

ОСВІТА

   Найдавніші згадки про освіту в Красному стосуються початку ХІХ ст., коли Галичина перебувала у складі Австрії. Шкільництво й освіта були на низькому рівні. У Красному діяла парохіальна школа, так звана «дяківка». Навчання  проводилося переважно взимку, до того ж людиною, що не мала відповідної підготовки – сільським дяком. Першу етатову (постійну, державну) початкову школу в Красному рішенням намісництва створено від 14 серпня 1858 року і проіснувала до 1885 року. У 1867 році вона була перейменована у тривіальну (звичайну), де дітей навчав недипломований вчитель Микола Рогульський.
    У 1874 році за розпорядженням Крайової Шкільної Ради (КШР), Красненьська тривіальна школа реорганізовується в одно класову народну. За сприяння війта Д.Вовка було побудовано мурований будинок для школи з однією класною кімнатою і квартирою для вчителя.
    26 вересня 1894 року КШР видала постанову,  в якій зокрема говориться:
·     1.) У Красному існує однокласова народна школа, якою опікується гміна Красне (орган місцевого самоуправління) і поміщицький двір;
·         2.) Обов’язком гміни й громади є покриття різних видатків на потреби школи (на будів-ництво приміщень, спортивний майданчик, шкільний город і т.д.);
·         3.) Шкільна рада з шкільного крайового фонду виплачуватиме на крейду, губки, папір, чорнило і т.д. з квотою 10 зол. р. щорічно;
·         4.) Постанова вступає в силу з 1 січня 1895 року».
    У 1913 році вчитель-поляк Ян Андрушевський всупереч громаді селища зас- нував однокласову приватну школу з польською мовою навчання, в якій навчалося 72 учнів. Доречі з 1910 року в українській школі, яка стала докласовою навчалося 203 дітей. У цих двох школах викладало 4 вчителів-поляків і не було жодного вчителя-українця. Навчальний процес в українській школі був у неймовірно занедбаному стані, тому побоювання батьків, що їхні діти вийдуть з такого освітнього закладу неписьменними, були далеко небезпідставними.
    Нова хвиля у розвитку освіти Красного відбулася у міжвоєнний період. На українських землях, зайнятих у 1919 році Польщею існувало добре організоване українське шкільництво. Політика Польщі була напрямлена на централізацію шкільної адміністрації й усунення громадських впливів на неї, введення польської мови як мови навчання, і обмеження української, тобто на тотальну полонізацію українців.
    У 1925 році красненська громада зробила спробу затвердити двомовне навчання у сільській початковій школі. Спочатку ця спроба виявилася невдалою,
лише у 1928-1929 навчального року початкова школа стала двомовною. У школі в цей час навчалося 167 дітей під керівництвом трьох вчителів-поляків; у третьому класі була лише польська мова викладання.
    У 1936-1937 навчальному році в Красному почала діяти семи класова школа з польською мовою викладання. Громада зверталася до Кураторії Львівського шкільного округу з проханням ввести у старших класах, починаючи з третього, й українську мову, але отримала відмову. Кураторія повідомляла: «Згідно постанови, зміна мови викладання може настати не швидше, ніж по семи роках, рахуючи від дати останньої зміни мови викладання в даній школі. Остання зміна в школі Красного була 2 липня 1936 року. Від цього терміну ще не пройшло сім років». Щоправда уже з 1939 року старанними зусиллями громади у школі вже проводилося викладання українською мовою. Заклад займався не лише освітою дітей, але й ліквідацією неписьменності серед дорослого населення.
    Під час Другої світової війни у селі існувала приватна школа учителя В.Трача, щоправда її відвідувало мало учнів.
У 1945 році Красненська середня школа, яку відвідувало понад 500 учнів, містилася у трьох окремих пристосованих приміщеннях (колишніх звичайних селянських хатах), які ні своїм розміром, ні технічним обладнанням не відповідали вимогам середньої школи. Навчання проводилося у 2-3 зміни, класні кімнати (сім приміщень) були переповнені школярами без додержання будь-яких мінімальних санітарно-гігієнічних норм. У зв’язку з цим у селі за дванадцять місяців збудували нову школу, яку відкрили на початку 1951-1952 навчального року.


    Красненська ЗОШ І – ІІІ ступенів №1

   У серпні 1957 року реорганізовано Красненську семирічну школу у середню. У 1964 році школа мала вже 14 класних кімнат. Також школа №2 діяла в поселенні цукровиків. Крім того у селищі працювала школа робітничої молоді, в якій було 5 класів і навчалося близько 100 учнів.


Красненська ЗОШ І – ІІІ ступенів №2

Також у Красному діють і дошкільні навчальні заклади:

  •   «Калинонька» - колишній дитячий садок залізниці;
  •   «Малюк» - дитячий садок цукровиків;
  •   «Ясочка» - дитячий садок поштовиків.


ДНЗ "Калинонька"

ЛЕГЕНДИ

  Найпоширенiшою думкою щодо походження назви селища є та, що Красне походить вiд слова «кpacнe», тобто красиве, гарне. Це твердження цiлком має пiд собою основу. Село розташоване на мальовничiй рiвнинi вздовж рiчки Гологiрки, серед прекрасних лісових масивів, недалеко від давнього княжоro мicтa Бужська. У першiй згадцi про Красне воно називається королівським. Як правило, король брав у держави найкращi землі з родючими чорноземними грунтами, на яких селяни працювали на нього i давали значнi прибутки. Працьовитi жителi створили красиве село з чепурними будинками i по-господарськи о6робленими нивами.
   В одному з давнiх переказiв говориться, що дорогою через село у напрямку на  Буськ їхав багатий купець. Село йому так сподобалося, що він назвав його красним, i це слово-похвала й стало назвою населеного пункту.
   По-iншому трактує походження назви селища старовинна легенда, що перено-сить нас у часи монголо-татарської навали XІІI столiття. Ось її зміст поданий мовою оригiналу: «Було то давно. Село Завитка розкинулося понад рiчку Гологiрку, а далi на гipку, туди на Пiтричi. У тi далекi часи на Україну напали монголи. Iшли з села в село, людей вбивали, грабували, села палили. Наших людей називали поганами. Прийшли вони в село Завитка. Попереду вiйська їхав селом хан. Вийшла з хати прекрасна дiвчина: висока, струнка, чорнi брови, руса коса до пояса, ружовенька, бiлолиця, очi голубi, як небеса - сама краса. Монгол, як уздрiв, - аж зомлiв. Послав своїх воякiв, щоб подивилися, що вона робить. Дiвчина вишивала. Казав хату дівчин килимами вбрати, казав шовку i парчi дати, i сам пiшов до цієї хати жити. Дiвчина вишивала, спокiйно сидiла i своєю голкою чарiвно вертiла. А він на неї задивлявся i в неї закохався. Настав вечiр. Принесли йому вечеряти. Biн казав i дiвчинi вечеряти. Не хотiла. Biн сам наївся, став лягати спати. Дав приказ і їй лягати. Не їла й не пила. Лягла i монгола задовiльнила. Потiм мучилася i переживала, що лягла спати з тим, кого не любила. Три ночi i три днi дiвчина думала, що їй зробити, як непрошеному гостеві вiдомстити. Зрадливо його обiймала, цiлувала. Biн вина напився i солодко заснув. Дiвчина помстила, бо голку до серця йому встромила. Рано монголи снiданок принесли - свого полководця мертвим знайшли. Дiвчину на кiл надiли, потiм на куски порубали. Потiм село спалили. Bcix людей порубали. Назад вернулися на Золочiв через Скнилiв, Борткiв, Велику Вільшаницю. Як монroли вiдiйшли, з навколишнiх сiл приходили люди, тiла збирали i до одної могили складали. Там на гopi до Пітрич є та могила. Дiвчина красива була i над монголом перемогу здобула, а монголи красну кров проляли, тому наше село Красне і назвали.»
   Найменш ймовiрним є походження назви селища вiд червонуватої глини, яку на-сипали пiвнiчнi вiтри у післяльодовикову епоху у виглядi Русилiвського горба.

ІСТОРІЯ

 Для отримання відомостей про найдавнішу історію Красного потрібно використати результати археологічних досліджень, а саме співставити результати розкопок 1930 року з результатами найновіших розкопок (1993-1995 рр.), можна говорити про основні етапи заселення околиць Красного. Найдавніше поселення виявлено в урочищі Бузьке і відноситься до неоліту (6 тисяч років тому). Населення, яке тут проживало, займалося примітивним землеробством і скотарством; тут знайдено кам’яні господарські та бойові сокири, камені для розтинання зерна, крем'яні скребла, ножі, серпи, уламки глиняного посуду.
    Паралельно цьому поселенню, ліворуч шосе Красне – Буськ, було розташоване інше поселення, яке займало плато вздовж правого крутого берега  р. Гологірки (урочище Космачиха). Тут зібрані кам’яні та крем’яні знаряддя праці, уламки глиняного посуду.
    Впродовж археологічних сезонів 1994-1995 років було виявлено залишки ще одного давнього поселення, котре знаходилося у північній частині плато мису лівого берега р. Гологірки (урочище Золотий Лан). Тут у ІV ст. до н.е. оселилися представники культури лінійно-стрічкової кераміки. Пізніше на цьому ж місці, за припущеннями фахівців, проживали представники трипільської культури.
    У перші століття нашої ери на теренах Красного зросло виробництво заліза для виготовлення зброї іземлеробських знарядь. Речі, знайдені під час археологічних розкопок, свідчать про високий рівень орного землеробства.
    Також під час археологічних розкопок були знайдені залишки черняхівської культури та давніх русів.
     Уперше в iсторичних документах Красне згадується в 1476 роцi (Matricularum Regni Poloniae Summaria, 1, № 1436). Польський король Казимир IV дає в заставу з-поміж інших населених пунктів, що належали до Буська, село Красне. Королiвське село орендував Павло Ясiнський.


Вишитий рушник з гербом Красного і датою заснування селища   
                 (виготовила місцева мисткиня М. Глова)

   Серед архівних матеріалів XVI ст. збереглося три документи, що стосуються історії Красного:
·         В 1505 році Іван Кам’янецький, Бузький староста, за борг 60 грн. заставив Станіславу Куткірському село Красне в Бузькому повіті;
·         за ілюстрацією 1531 року в Красному чотири лани землі з корчмою належали католицькій парохії Бузька;

·        за ілюстрацією 1578 року в селі Красне було три лани землі з кметами (селянами), 4 комірники, ¼ лана пустиру, ¼ лана корчминного і ¼ лана мельницького поля.

    На середину XVII cт. Панщина досягла 4 днів на тиждень, також існувала толока на початку жнив. В цей час в Красному проживало більше 100 осіб, тут був королівський фільварокз пивоварнею і винницею, в якому мешкав підстароста.
    У жовтні 1648 року, коли тривала національно-визвольна війна в Україні, козацькі й татарські війська проходили через Красне. Вони розгромили фільварок, поповнивши тут свої продовольчі запаси.
    З 1670 року майже століття Бузьким староцтвом (повітом) Белзького воєводства, до якого входило і Красне, володіли Яблоновські. У 1697 році великий коронний гетьман С. Яблоновський уклав контракт з вдовою бузького стольника Вацлава Іскри Анною про заставну оренду села Красне.
    У 1772 році, внаслідок першого поділу Польщі, Красне, як і вся Галичина, опинилося в складі Австрійської імперії. В цей час Красне разом із Сторонибабами було у власності князя Йозефа Яблонського. З 1 квітня 1788 року, на підставі контракту заміни, Красне разом із Сторонибабами перейшло у власність княгині Вікторії Францішки Яблоновської. В селі в цей час нараховувалося 74 господарства. У 1820 році в Красному нараховувалося 1455 моргів ріллі, 421 морг луків, 635 моргів лісу.
    У 70-х рр. ХІХ ст. у зв’язку з будівництвом залізниці Красне стає уже далеко не маловідомим селищем; через це збільшується й кількість жителів – робітників станції.
       У 1914 році почалася Перша світова війна. Красне, оскільки було вузловою станцією, неодноразово ставало ареною бойових дій; майже у всі сім’ї на нічліг приходило по 10-12 солдат. Влітку 1915 року російська армія, внаслідок невдач на фронті, почала відлступати. З0 черввня фронт зупинився у Красному по р. Гологірці – бої тривали два місяці. Після відступу російських військ 28 серпня 1915 року в селищі знову відновилася австрійська влада. Ця війна принесла Красному (як і всій Україні) великі руйнування: «Бляшані дахи на церкві, приходстві й господарських будинках подіряв- лені кулями. Також подірявлені образи в церкві, вікна від куль повибивані, дзвони всі забрано. Весь запас товарів у церковній крамниці на кілька тисяч корон зграбовано. Загороди всі понищено. 7 парохіян застрелено через необережність в часі битви, 36 – вмерло на дизентирію, 5 – на холеру».
    У 1918 році був виданий наказ на утворення у Красному головного аеродрому авіації УГА:
·         « 1.) Комендантом летунського відділу і референтом авіації при Державному Секретаріаті військових справ іменую поручити поручника УСС Петра Франка.
·         2.) Авіаційний відділ підпорядкований безпосередньо Державному Секретаріату військових справ.
·         3.) Летовище з усіма будовами і обладнанням в Красному переходить у виняткове користування авіаційної сотні».
  Перші літаки звозили спочатку у Тернопіль, а потім доставляли до Красного. Укомп- лектовані в Тернополі літаки реконструювалися вже в Красному на одно- і двомісні, і на два керування для навчання пілотом-інструктором летуна-учня. Для вирішення кадрової проблеми у січні 1919 року в Красному було створено два навчальних курси з підготовки повітряних спостерігачів і мотористів, які проводив досвідчений бойовий старшина – полковник Б. Губер.
    У середині лютого 1919 року на запрошення українського уряду з Відня до Красного приїхали пілоти-австрійці Ф. Рудольфер, А. Бернгрубер, Найгавзер, Кунке, Кубіш та інші.
24 травня 1919 року в ході українсько-польської війни польська армія зайняла Красне. Усіх військовозобов’язаних чоловіків віком 18-40 років було забрано в концтабір Домб’є, на залізниці й пошті звільнили всіх українців.
    У кінці липня 1920 року в селище вступили передові загони будьоннівської кінноти – село і залізничний вузол перетворилися в опорний пункт Червоної Армії.
    На початку вересня 1920 року Красне знову стає ареною бойових дій. Вздовж села оборону зайняла окрема кавалерійська бригада Григорія Котовського, що входила до складу 45 стрілецької дивізії під командуванням Й. Якіра. У Красному розмістився штаб бригади Котовського, тут же проживав і сам командир. Згодом Червона Армія залишила Красне і у село знову повернулися поляки.
    18 березня 1921 року був підписаний Ризький мирний договір, згідно з яким західноукраїнські землі, в тому числі й Красне, відійшли до Польщі.
    1 вересня 1939 року Гітлерівська Німеччина напала на Польщу, розпочалася Друга світова війна. А вже 17 вересня 1939 року розпочався так званий «Визвольний похід» Червоної Армії у Західну Україну й Західну Білорусь. 18 вересня 1939 року на вокзал станції Красне на спеціальному поїзді Червоного Хреста прибув уряд Польщі на чолі з її президентом, золотим запасом Польського Банку і радіостанцією. Красне на цілу годину стало «Варшавою», бо поляки через радіостанцію передавали: «Ту мувє радіо польське «Варшава». Потім майно уряду було перевантажено на машини Червоного Хреста, і через Глиняни і Рогатин польська верхівка подалася до Румунії.
    Весною 1940 року в Красному було організовано колгосп ім. Ворошилова, який очолив П. Мотилевич.
    30 червня 1941 року Красне захопили німецькі війська. З приходом у село  німців колишні фільваркові (потім колгоспні) землі були роздані людям у власне користування. У Красному існувало й українське націоналістичне підпілля. Першими підпільниками стали члени ОУН. В тюрмі НКВС в м. Буську, яку відкрили після відступу Червоної армії, виявили велику кількість замордованих жертв більшовицьких репресій, серед яких були і жителі Красного. Більше трьох років селище було під німецькою окупацією.
    Близько 9 години 30 хвилин 17 липня 1944 року передовий загін 9-го мехкорпусу Червоної армії на чолі з полковником Корнєєвим зайняв Красне, захопивши на станції «... до 150 вагонів, частиною з вантажами, санітарний поїзд і 3 справних паровоза». У  Красному «визволителі» відновили Радянську владу, було розгорнуто роботи з ліквідації наслідків війни. Через 5 днів після приходу більшовиків відновився рух на залізниці.
        У післявоєнний період починається відродження селища, відновлений промисловий комбінат, пізніше побудовано пекарні, хлібзавод, пилораму, у жовтні 1947 року засновано колгосп ім. Калініна. У листопаді 1951 року починається будівництво цукрового заводу. Щоб допомогти красненцям «вдихнути в завод життя», приїхали спеціалісти з Курської і Полтавської областей, Харківщини й Черкащини. Перший цукор він дав 31 грудня 1954 року і зразу ж став широко відомий навіть за межі області завдяки тому, що завод мав останні  тогочасні досягнення механізації цукроваріння. Він став одним із перших в Україні заводів, на яких було повністю механізовано трудомісткі процеси виробництва. У 1960 році був утворений новий колгосп «Авангард». Селище почало відроджуватися.
    У квітні 1990 року над будинком Красненської селищної Ради поряд з колоніальним червоно-синім прапором УРСР був піднятий український національний синьо-жовтий стяг. Тепер уже жоден із масових заходів, які проводилися у селищі, не обходився без синьо-жовтих, а також бойових червоно-чорних прапорів ОУН.
    У жовтні 1992 року за ініціативою Спілки політв’язнів, яку очолював Федір Палинський, було споруджено у Красному пам’ятник борцям за волю України – воїнам УГА і УПА.


Пам’ятник «Борцям за волю України 1918-1950 рр.»

  27 листопада 1997 року в Красному святкували соту річницю від дня заснування в селищі товариства «Просвіта». Однією з важливих подій було відкриття історико-краєзнавчого музею, у якому зібрані всі сторінки історії селища. Музей зберігає понад 600 експонатів, у яких відображено історію краю, зібрано розповіді про визначних людей, археологічні експонати. У 2012 році музей перенесли у нове приміщення разом із селищною бібліотекою. Тут він поповнився експонатами, які займають три кімнати.


Інтер’єр історико-краєзнавчого музею Красного

   В сучасний період промисловість селища представлена підприємствами з виробництва меблів, хлібо-булочних виробів, безалкогольних напоїв, лісопромисловим комплексом Буського держлісгоспу. На території селища розташовані дві середні школи, лікарня, дошкільні навчальні заклади, поліклініка, заклади відпочинку, торгівлі, зв'язку, банківської сфери тощо.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь