Куткір

Історична довідка села

   Вперше згадується в документах з 1475 року. З 1585 року село було у посіданні шляхтичів Лончинських. Жидачівський хорунжий Єжи Антоній Лончинський 1727 р. отримав привілей короля Августа III на заснування на ґрунтах свого села Куткора у Львівській землі нового містечка Маріянова (на честь Діви Марії) на магдебурзькому праві, а також дозвіл на річні ярмарки й торги та інше. Лончинський розпочав планомірне будівництво нового містечка з ринковою площею. Завдяки вигідному розташуванню на торговельному шляху з Волині до Львова містечко швидко розбудовувалось, стало важливим осередком ремесел і торгівлі.

   1753 року в Куткорі поселилися монахи-капуцини ,за сприяння львівського латинського архиєпископа Миколая Вижицького на місті старого дерев'яного костелу було збудовано новий цегляний, обведений муром.

   У 1788–1838 в селі діяла папірня, що випускала якісний папір, зокрема рисувальний, який мав великий попит у Галичині. 1798 року продукція папірні досягла 1000 стіл рисувального і 2000 стіл пакувального паперу. Для маркування паперу власник Куткора генерал Ю. Лончинський використовував свої ініціали й герб. Інвентар від 21 жовтня 1838 р. — це остання згадка про Куткірську папірню. За переказами папірня згоріла.
   Наприкінці XVIII–XIX ст. в Куткорі була фабрика стрілецького пороху, що належала урядові.
   Наприкінці XVIII ст. було відоме виробництво шовкових поясів з написом «Куткір».
   Тут функціонували млин, фабрика крохмалю, відома цегельня, хмілярня, олійня, молочарня, бійня худоби, пекарня, п'ять крамниць, кінна пожежна. Також була побудована дерев'яна греко-католицька церква, цегляна школа, читальня (НД).
   Графський маєток і замок був розміщений на правому березі річки Полтва, поруч із мостом через річку й недалеко від лісу. Від замку аж до лісу графинею було посаджено липову алею, як пам'ять про смерть сина, що сталася внаслідок дуелі між сином графині й коханцем його дружини біля лісу на "Корчунку". Тепер ця алея належить до пам'яток природи.
   Але́я вікових лип — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах Буського району Львівської області, на захід від села Куткір.Площа 2 га. Статус надано з метою збереження алеї лип. Дерева висаджені 1877 року місцевою графинею Лончинською. У 2013 році була проведена робота з відновлення алеї, зокрема висаджено 25 нових саджанців липи.Інша назва алеї — «Алея втраченого кохання».

    Розвиток і забудова містечка Маріянова припинилася зі смертю графа Лончинського. Надалі Куткір залишився селом. У 1836 році графиня Лончинська продала Куткір Ю. Вербицькому. Також цього року була проведена земельна реформа за якою було скасовано кріпацтво.

   На честь цієї дати громадою села було встановлено кам'яний хрест біля дороги, що відділяє село від графського маєтку. Хрест зберігся до нинішніх днів як пам'ятка історії.

Граф дав в оренду частину лісу селянам, а на орних землях поселилися польські колоністи. І так виник на лівому березі річки Полтва, на північний захід від Куткора, хутір Марушка-Біла. А на протилежному боці села, під лісом, виник другий хутір Винна.1896-1927р землі с.Куткір купив і опікувався ними пан Констянтин Козловський, українець за походженням.
1920 року біля села відбувалися запеклі бої під час польсько-радянської війни. Тоді Перша Кінна ввійшла в село на чолі з С. Будьонним, який виступив на мітингу з балкону Народного дому «Просвіта».

    11 березня 1990 року у селі створено осередок Народного Руху, який нараховував 23 особи. 1991 року — громадою висипана символічна могила борцям за вільну Україну.

Відремонтовано Народний дім «Просвіта», а також створювались творчі колективи.

Наприкінці XIX століття в Куткорі існувала дерев'яна трикласна школа, що згодом згоріла. Нову шестикласну польську школу почали зводити з каменю у 1908 році. Саме у цій школі навчалася художниця Софія Караффа-Корбут — найвидатніша уродженка села. ЇЇ могила знаходиться на сільському цвинтарі. Одночасно збудований дім «Просвіта», що зберігся донині і функціонує як народний дім. За радянських часів діяла спочатку семирічна, потім восьмирічна школа. Сучасна школа, яку відкрили 19 січня 2007 року, — це реконструкція столітньої з добудовою на два поверхи.

   Памяткою архітектури місцевого значення є церква Преображення Господнього,збудована в 1833 році, відновлена в 1924 р. До 1939 р. її покровителем був місцевий землевласник доктор Юрій граф Водзіцький. Церква в користуванні громади УГКЦ. Розташована на підвищенні північної околиці села, оточена деревами. Орієнтована вівтарем на північ. Будівля латинізованого типу на камяному фундаменті. Складається з рівноширокого прямокутного зрубу бабинця і нави, вкритого чотирисхилим дахом, гребінь якого вінчає висока сигнатурка та п'ятибічного зрубу вівтаря з прибудованими з обох сторін ризницями. Стіни будівлі кожуховані гонтами, внизу по периметру захищені трьома рядами керамічної черепиці. Повздовжні стіни головного об'єму зміцнені вертикальними брусами жорсткості. Над вікнами і дверима зроблені дашки. Прицерковна територія оточена кам'яним муром, в якому від заходу знаходиться мурована стінна дзвінниця на три дзвони.

   Село Куткір гордиться своїми видатними земляками. Серед яких художниця Софія  Карафа-Корбут. 
   Софія-Романа-Роксоляна Караффа-Корбут народилася у Львові й була охрещена у львівській церкві Петра і Павла.
   Свої дитячі роки Софія провела в селі Куткір та у Львові. Закінчивши 1936 року початкову школу, Софія продовжила навчання в жіночій гімназії сестер Василіянок. Проте 1939 року гімназію закрили і вона поїхала до районного міста Стрия, щоб навчатися в середній школі. Проте її не закінчила через те, що почалася Друга світова війна. Софія повернулася до Львова і у 1942 році поступила до Державної мистецько-промислової школи. У 1944 році закінчила перший клас Державної технічної фахової школи для будівництва. Навчання було перерване. Продовжилось воно у щойно відкритому Львівському художньо-промисловому училищі (нині коледж ім. Івана Труша). Після його закінчення свою мистецьку освіту Софія Караффа-Корбут продовжила в Інституті прикладного й декоративного мистецтва на відділі прикладної графіки факультету монументального живопису.У 1953 закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, де вчилася у Івана Гуторова, Вітольда Манастирського та Романа Сельського.
   Працювала в галузі станкової та книжкової графіки (переважно в техніці ліногравюри), декоративного мистецтва.

Померла 29 листопада 1996 року. Похована на цвинтарі села Куткір. У 2000 на могилі поставили пам'ятник роботи скульптора Івана Микитюка. На чорному мармурі надмогильного пам'ятника зображено Мавку, що тягне руки до неба. З протилежної сторони викарбувано слова художниці: «Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам'ять по тобі, що теж живе недовго…»

    25 серпня у селі Куткір відбулося урочисте відкриття оновленого музею видатної художниці-графіка, нашої землячки Софії Караффи-Корбут з нагоди 95-річчя від дня народження.
   Участь у відкритті взяли представники мистецьких кіл Львова, керівництво Буської РДА та районної ради, пластуни,  місцеві мешканці. Музей вперше відкрив свої двері для відвідувачів у 2017 році та налічує 336 предметів, з яких 106 - особисті речі художниці.Софія Караффа-Корбут – видатна представниця української графіки, яка проілюструвала десятки українських книжок.Вона проілюструвала кожну четверту дитячу книжку, що виходили свого часу в Україні.Працюючи багато років над оформленням книг, Софія Караффа-Корбут досягла вершин у мистецтві творення книги. Впродовж 1961-2016 років вийшло у світ більше 60 книжок з її ілюстраціями загальним тиражем понад 7 млн примірників.