Гладкий Павло Іванович

Дата і рік народження: 28 квітня 1973 року

Звання: старший солдат

Дата і місце загибелі: 24 липня 2025 року, н.п.Безсалівка Сумського району Сумської області.

Місце поховання: с.Андріївка (Красненська ТГ).

Павло народився у селі Андріївка. З дитячих років любив працю, захоплювався риболовлею, адже виріс на березі річки Гологірки. Вправно грав у футбол, мав багато друзів. Місцеву школу закінчив у 1988 році. Ровесники пам’ятають Павла як безконфліктного, працьовитого та співчутливого хлопця. Залишившись без батька у 11 років, він став опорою для мами та молодшої сестри Ірини. Добре розумівся на будівельній справі, допомагав односельцям, любив читати історичну літературу та захоплювався пошуком старовинних речей.

13 березня 2022 року Павло був призваний 2-м відділом Золочівського РТЦК та СП. Служив стрільцем стрілецького відділення, упродовж 2022 року брав участь в обороні Донецької та Луганської областей від російського агресора. 14 березня 2024 року був нагороджений пам’ятним нагрудним знаком «Честь і Батьківщина» від командира 103-ї окремої бригади територіальної оборони. Учасник бойових дій, ветеран війни.

У серпні–вересні 2024 року обороняв Курську область. Старший солдат Павло, оператор відділення радіоелектронної боротьби, 24 липня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Безсалівка Сумської області зник безвісти та загинув.

Щира вдячність односельцям і побратимам Павла – Роману Папроцькому та Павлу Пронишину, які доклали значних зусиль, щоб тіло Героя повернулося додому.

У пам’яті рідних назавжди залишаться слова Павла, сказані сестрі після одного з важких боїв – слова про пережите, про втрати побратимів і віру, що життя бережуть молитви найдорожчих людей.

Клята Табаївка (розповідь Павла сестрі Ірині)

Ти знаєш… сьогодні в пеклі побував, –
такого пекла ще не бачив…
Я думав, це кінець, не вийду звідси я ніколи…
Стріляли всім… Повітря пахло смертю.
Я в ямці, під кущем більш окупався в землю.
Напевно… це мене і врятувало,
я вийшов з пекла, дивом вижив – не знаючи сам, як?
Напевно, хтось сильно молився…
А пацани, два рідні брати, такі ще молоді…
ще зовсім і не жили: одному – 20, другому чуть більше 20-ти років.
Не вийшли з пекла… І забрати їх ми не змогли.

Згодом мама Павла отримала сумну звістку – зниклий безвісти. Сестра Ірина написала спогад «Дзвінок від побратима».

Я згадую слова, що Паші вже немає!
Ти знай, його нема! Нікому, чуєш, знай,
Нікому ти не вір, і хто б що не сказав,
Його нема! Нема його! Повір!
І дух перехопило, і щось мене стиска…
Ну що ж це за слова такі! Ну, як нема?
Тремтить дума моя, і дихати немає чим…
І все ж таки, через нестерпний біль…
Я дякую за правду, рідненький побратим.

Після довгих місяців очікування родина отримала підтвердження найстрашнішого. 18 січня 2026 року воїн повернувся додому на щиті. 20 січня 2026 року Павла поховали з військовими почестями у рідному селі.

Схиляємо голови у скорботі та вдячності за подвиг Захисника України. 

Нагороди:

Пам’ятний нагрудний знак «Честь і Батьківщина» від командира 103-ї ОБТО

Відзнака "Почесний Захисник України з Красненської громади" (посмертно).