Чорнобиль: від катастрофи до сьогодення
Сьогодні нас розділяють рівно 40 років від тієї страшної ночі, коли мирний атом назавжди змінив долю України та всього світу. Чорнобиль став першим великим розломом, де наші люди — попри страх і невідомість — встали на захист життя, закривши собою людство від невидимого ворога.
У стінах КЗ «Публічна опорна бібліотека імені Івана Тиктора» відбулася екологічна година пам'яті, присвячена цій трагічній і водночас героїчній даті.
Сьогодні історія повторюється, але ворог став видимим і ще більш жорстоким. Ті, хто тоді приборкував радіацію, передали естафету мужності новим героям. Тепер наші захисники і захисниці тримають небо над Україною, боронячи землю від загарбника в окопах та на окупованих атомних станціях. Україна знову стоїть на сторожі безпеки світу перед обличчям ядерного шантажу агресора.
Захід розпочав селищний голова Роман Ярославович Фурда, який висловив глибоку вдячність усім ліквідаторам за їхній неоціненний подвиг.
Особливою частиною зустрічі стали спогади наших гостей, які пройшли крізь пекло Чорнобиля:
Рибка Роман Михайлович (с. Куткір) — ліквідатор I категорії;
Бігальський Ярослав Володимирович (селище Красне) — ліквідатор II категорії;
Пасєка Борис Васильович (с. Безброди) — ліквідатор III категорії.
Пронизливо прозвучала пісня «На Чорнобиль журавлі летіли» (сл. Д. Павличка) у виконанні церковного хору Храму Рівноапостольного Володимира Великого.
Духовними наставниками заходу стали:
Отець Степан Жукровський, який поділився історією про «Святу трійцю» — жертовний подвиг трьох ліквідаторів, що врятували світ від ще масштабнішого вибуху.
Отець Юрій Толочний, який розповів історію про монаха-учасника ліквідації на ЧАЕС та зачитав власну поезію :
Весна буяла як сьогодні,
Не пророкуючи біди,
Враз засурмив ангел Господній,
І зірка впала з висоти.
Чорнобиль – тій зірниці ймення,
Бо чорний біль вона несе
Йоан апостол в Одкровенні
Попереджав нас всіх про це.
Та, знехтувавши Боже Слово,
Ми встановили свій закон:
Розум для нас став за основу,
А егоїзм засів на трон.
В гонитві за добром примарним
Ми втратили дороговказ.
Й безхмарне небо стало хмарним,
І дим пекельний покрив нас.
Той дим без запаху й без барви
Нищить життя – найбільший дар,
Нажаль людські зусилля марні
Супроти смертоносних хмар.
Немає засобу людського,
Щоб зупинить страшенне зло,
Та порятунок є у Бога,
Він – добра Вічне Джерело.
То ж станьмо, люди, на коліна,
В молитві з’єднаймо серця,
Щоб жила на землі людина
І славила свого Творця.
Подвиг тисяч українців став символом мужності й жертовності. Ми схиляємо голови перед тими, хто першим пішов у вогонь. Низький уклін живим, вічна пам’ять тим, хто вже не з нами.
Дякуємо кожному, хто сьогодні тримає енергетичний фронт під загрозою обстрілів. Ми вистояли тоді — ми переможемо зараз. Бо світло правди завжди сильніше за темряву «чорного полину».
